Огляд рекомендацій Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації для України

У квітні 2025 року Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації (КЛРД) розглянув чергову доповідь України щодо виконання Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У своїх рекомендаціях Комітет визнав серйозні виклики, пов’язані з повномасштабною агресією РФ та окупацією частини території України, але водночас наголосив: саме в умовах війни виконання Конвенції є критично важливим для захисту груп, вразливих до расової дискримінації. 

Паралельно з доповіддю Держави Центр «Соціальна дія» подав до Комітету альтернативний (shadow) звіт, у якому проаналізував прогалини національної системи протидії расовій дискримінації, зокрема в частині законодавства, реагування на злочини на ґрунті ненависті та захисту вразливих груп. Альтернативний звіт доступний за посиланням (ми додамо його в цій новині).

У заключних зауваженнях міститься широкий перелік рекомендацій щодо захисту прав ромів, корінних народів, ВПО, біженців і шукачів притулку, осіб без громадянства, мігрантів та інших груп. В цьому огляді ми свідомо сфокусувалися на питаннях законодавства у сфері протидії дискримінації та мови ворожнечі й злочинів на ґрунті ненависті. Повний перелік рекомендацій можна знайти у тексті заключних зауважень. 

Дані та статистика

Комітет відзначає відсутність повних дезагрегованих даних про етнічний склад населення та соціально-економічне становище різних груп (зокрема ромських громад, корінних народів, ВПО, біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства). Це ускладнює оцінку реальної нерівності та ефективності політик. Україну закликають створити систему збору статистики, засновану на принципі самоідентифікації та регулярному моніторингу доступу різних груп до освіти, охорони здоров’я, житла та зайнятості (п.7). 

Законодавство та політики щодо протидії дискримінації

КЛРД вітає наявність загальної антидискримінаційного законодавства (ст. 24 Конституції, Закон № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»), але наголошує, що:

1. законодавство не повністю охоплює всі підстави, перелічені в статті 1 Конвенції (зокрема national origin і descent);
2. не забороняє перехресну (множинну) дискримінацію;
3. відсутня спеціалізована державна політика боротьби з расовою дискримінацією.

Комітет рекомендує переглянути закон № 5207-VI з урахуванням вимог Конвенції, розробити цілеспрямовану політику протидії расовій дискримінації та посилити інституційні механізми, забезпечивши їх достатніми повноваженнями та ресурсами (пп. 9, 11). 

Мова ворожнечі та злочини на грунті ненависті

КЛРД вітає включення расової, національної та релігійної ненависті як обтяжувальної обставини (ст. 67 ККУ) та криміналізацію підбурювання до ворожнечі (ст. 161 ККУ), але констатує низку критичних прогалин:

1. немає чіткого комплексного визначення і складів злочинів мови ворожнечі та злочинів ненависті відповідно до статті 4 Конвенції;
2. перелік захищених ознак є обмеженим (не охоплює, зокрема, national origin, descent, інші підстави, передбачені Конвенцією);
3. застосування ст. 161 ККУ є надто вузьким (вимога «публічної події», необхідність експертного висновку, залежність від заяви потерпілого), що перешкоджає ефективному переслідуванню таких діянь;
4. іноземці, шукачі притулку, особи без громадянства де-факто виключені зі сфери захисту ст. 161 ККУ;
5. суди не завжди враховують мотив ненависті як обтяжувальну обставину, а злочини часто перекваліфіковуються як «хуліганство»;
6. недостатньо врегульоване питання мови ворожнечі в медіа та онлайн-просторі, бракує ефективного моніторингу та реагування.

Комітет рекомендує прискорити ухвалення законопроєкту № 5488 (прим. ред. - знято з розгляду, наразі зареєстрований законопроєкт №13597) та комплексно переглянути ст. 67 і 161 ККУ, а також Закон «Про медіа» з тим, щоб:

1. прямо криміналізувати расистську мову ворожнечі та злочини на ґрунті ненависті за всіма підставами, визнаними Конвенцією
2. запровадити ефективні механізми моніторингу та реагування на мову ворожнечі у ЗМІ та соцмережах;
3. встановити чіткі стандарти для політиків та публічних осіб, включаючи кодекс поведінки, що забороняє використання мови ворожнечі (п. 13).

Доступ до правосуддя та підтримка потерпілих

Попри позитивний крок у вигляді Закону № 4133-IX (розширення доступу жертв злочинів ненависті до безоплатної вторинної правової допомоги), Комітет відзначає:

1. відсутність системи збору даних про скарги на расову дискримінацію, мову ворожнечі та злочини ненависті (включно з даними про розслідування, вироки, санкції та відшкодування);
2. низький рівень повідомлень про такі злочини, зокрема через недовіру до правоохоронних органів і недостатню поінформованість про механізми захисту;
3. низький рівень переслідування за ст. 161 ККУ, нестачу спеціалізованих знань у слідчих та прокурорів, відсутність стандартизованих процедур;
4. відкладене набрання чинності норм про вторинну правничу допомогу для жертв злочинів ненависті – лише після скасування воєнного стану.

Окремо Комітет із занепокоєнням згадує серію організованих нападів на ромські табори у 2018 році та вимагає ефективних розслідувань, покарання винних, заборони діяльності насильницьких «груп самооборони» та заходів з відновлення довіри ромських громад до державних інституцій. 

 Україну закликають розробити систему збору та публікації статистики, посилити навчання для поліції, прокурорів і суддів, забезпечити реальне застосування мотиву ненависті як обтяжувальної обставини та зняти обмеження щодо доступу жертв до вторинної правничої допомоги (п. 16)

Освіта з прав людини та боротьба з упередженнями

Комітет відзначає інтеграцію прав людини в шкільні програми, але вказує на нестачу системних інформаційних кампаній та навчання для широкої публіки, держслужбовців, поліції та суддів щодо боротьби з расизмом, стереотипами й нетерпимістю. Рекомендації включають посилення правозахисної освіти на всіх рівнях та проведення кампаній із вимірюваними результатами.

Загалом заключні зауваження формують чіткий набір рекомендацій для оновлення законодавства, політики та практики у сфері протидії расовій дискримінації, посилення захисту вразливих груп і наближення до стандартів Конвенції та acquis ЄС у сфері рівності та недискримінації.