Рішення ЄСПЛ у справі «Кісь і Левчук проти України»: держава відповідальна за неефективне розслідування нападів на ґрунті нетерпимості

9 квітня 2026 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) оприлюднив рішення у справі «Кісь і Левчук проти України» (№ 910/18). Це рішення стало черговим підтвердженням системної проблеми відсутності належного та своєчасного розслідування нападів, вчинених на ґрунті нетерпимості в Україні. Заявників у справі представляла адвокатка Юлія Науменко за підтримки громадської організації Центр “Соціальна Дія”. в.

Справа стосувалася нападу на заявників у Києві 11 років тому.  Пара проводила соціальний експеримент, публічно тримаючись за руки, щоб перевірити рівень толерантності до ЛГБТІК+ людей у суспільстві. Після словесних образ група молодих людей застосувала до них перцевий газ і почала бити ногами. Попри наявність відеозапису та прямі вказівки потерпілих на можливий мотив нетерпимості, національне розслідування роками залишалося безрезультатним.

Суд дійшов висновку, що Україна порушила статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації), оскільки не забезпечила ефективного розслідування нападу. У своєму рішенні Суд вчергове наголосив Україні, що позитивні зобов’язання держави щодо захисту фізичної недоторканності особи включають ефективне кримінальне розслідування (п. 39 рішення) Цим суд підтверджує послідовну позицію у таких справах - йдеться не лише про законодавчу заборону насильства, але й про обов'язок держави належно реагувати на напади на ґрунті нетерпимості, встановлювати винних та перевіряти ймовірний мотив упередження.

Суд вказав на низку критичних недоліків у роботі правоохоронних органів в Україні: неодноразові передчасні рішення про закриття провадження, що вже само по собі свідчить про неефективність роботи; відсутність реальних спроб встановити нападників  протягом року; неопрацювання відео з камер спостереження; затягування слідчих дій. Все це, на думку Суду, завадило встановити винних та притягнути їх до відповідальності.

У п. 44 Суд уточнив: проблема не лише у формальній первинній кваліфікації нападу як “хуліганства”, а в загальній неефективності слідства. Держава не може виправдовувати провал розслідування технічними рішеннями щодо статті обвинувачення, коли вона не зробила мінімальних своєчасних кроків для встановлення нападників та перевірки мотиву нетерпимості.

Суд також звернув увагу, що заявники достатньо співпрацювали зі слідством, надавали інформацію та намагалися сприяти розслідуванню, а тому саме держава, а не потерпілі, несе головну відповідальність за його провал. Це особливо важливий висновок для всіх справ про насильство з можливим мотивом упередження: саме держава, а не потерпілі, несе головну відповідальність за провал розслідування, особливо коли заявники активно співпрацювали зі слідством.

Це рішення - чергове підтвердження системної проблеми, яку ЄСПЛ фіксує у справах проти України: держава не забезпечує належного, своєчасного та результативного розслідування нападів з ознаками нетерпимості. На це вказують як прецеденти, згадані самим Судом у рішенні, так і попередні справи, які підтримував Центр “Соціальна Дія”, зокрема «Картер проти України» та «Узу проти України». Сукупно ці справи доводять, що Україна має вийти за межі точкового реагування на рішення ЄСПЛ. Натомість країна потребує реформи законодавства  і системи кримінальної юстиції таким чином, щоб вона була здатна вчасно виявляти, розслідувати й належно кваліфікувати злочини на ґрунті нетерпимості, а також забезпечувати потерпілим реальний доступ до правосуддя.